особливість сюжетно-рольових ігор виступає  технологією  апробації  дитиною
майбутніх соціальних ролей. Ті психічні стани,  які  гравці  переживають  у
певному  виді  ігор,  закарбовуються  у  свідомості  і  пізніше  відіграють
провідну роль у  процесі  самовизначення  особистості,  пошуку  її  власної
ідентичності.  При  чітко  продуманій  організації  такі  ігри  дають   для
соціалізації школяра значно більше ніж хороше оповідання чи бесіда.

      Для  того,  щоб  сюжетно-рольова  гра  розгорталась,  була  дійовою  і
насиченою подіями, необхідно  врахувати  моменти:  попереднє  знайомство  з
об”ктом гри (якщо це ігри  “Пошта”,  “Суд”,  “Шлях  до  причалу”  (сценарії
додаються) то бажане попереднє знайомство з установами, їх роботою).

              - чим менші діти, тим більш наочною повинна бути  гра,  тобто
                потрібні  такі  атрибути,   які   допомагають   входити   в
                роль;квитки для касира, шаблі для козаків і т.д.
              - найкраще коли  такі  ігри  відбуваються  устані  емоційного
                напруження гравців,  коли  існують  конфліктні  ситуації  в
                сюжеті, протиборство учасників  і  необхідність  самостійно
                приумати рішення;
              - розподіляючи ролі, необхідно врахувати  особливості  дітей,
                даючи одним можливість зміцнити  свій  авторитет,  проявити
                себе, іншим – зблизитись, потоваришувати,  третім  –  стати
                більш організованим, розкутим тощо.
              - допомогти дитині “увійти”в роль.  З  цією  метою  тим,  хто
                збирається імпровізувати пропонують уявити себе  в  ролі  і
                відповісти на питання (Чого він хоче досягти  в  житті?  Що
                цінує в інших? Яких друзів має?)
              - вибір сюжету гри повинен відповідати  запитам  та  ітересам
                дітей, які самі можуть запропонувати такі  сюжети,  основні
                ролі іситуації;
              -  в  сюжеті  повинна  бути  закладена  певна  ідея,  яка   б
                виконувала функції регулятора поведінки;
              - виховний ефект сюжетно-рольових ігор все ж  досягається  не
                стільки  сюжетом,  скільки  тими   взаємовідносинами,   які
                виникають у грі.
      Та найнеобхіднішою умовою успішного проведення рольових ігор є  уміння
вдало зайняти ігрову позицію, яка  базується  на  здатності  переходити  із
реального плану в ігровий відчувати  радісний  внутрішній  стан  дитинства.
Уміння “скинути з себе  все  доросле”,  викликає  довір”я  у  дітей,  стати
керівником порадником, який сприймається як здатний усе зрозуміти товариш –
в цьому полягає майстерність організатора рольових ігор.

      У практиці виховної роботи  до  сюжетно-рольовихігорь  належать  також
ігри-подорожі, психологічні ігри-тренінги,  виховні  та  ділові  ігри,  які
моделюють  певні  виробничі,  та  комунікативніситуаціїдля  розв”язання  їх
учасниками.

      Ігри-подорожі обов”язково мають певні етапи (“пункти”, “станції”),  на
яких виконуються завдання трудового, пізнавального, художнього, спортивного
характеру.   Такі   ігри   можуть   відбуватись   з    різних    навчальних
предметів:географічні,  літературні,  математичні  та  ін.  У   цих   іграх
передбачені  ігрові   ролі   “організаторпів”,   “суддів”,   “контролерів”,
“саистентів”. Відбуваються такі ігри найчастіше як змагання між командами.

      Психологічні ігри-тренінги мають характер системних вправ  з  навчання
спілкуванню, та пізнанню власних можливостей.

      Важливими  являються  і  виховні  ігри,  які  теж  мають   тренінговий
характер. Ці ігри потребують грунтовної інформативної підготовки дітей, під
час якої вони знайомляться з правилами  етикету.  На  основі  цих  знань  і
виробляються         уміння         та          навички          поведінки.



                   Розділ 3. Керівництво поведінкою дітей у ході гри.

      У змісті правил ігор визначено, як діти  повинні  поводитися  під  час
виконання ігрового  завдання.  У  тих  випадках,   коли  гравці  додержують
правил, вони виступають у заздалегідь передбачені взаємини  один  з  одним.
Але тому, що діти часто діють тільки за власним бажанням,  вони  не  завжди
виконують умови гри. В результаті їх взаємини порушуються  або  складаються
довільно. Щоб уникнути цього керівник  організовує  їх  ігрову  діяльність,
тобто комплектує групи для гри, інструктує дітей перед початком гри,  керує
їх поведінкою в ході гри аналізує і оцінює дії гравців.

      Взаємини дітей і організатора у грі набувають ігрового відтінку.  Якщо
педагог зацікавлений грою, дає вказівки через її правила і дії  як  учасник
гри, у гравців виникає  ігровий  настрій,  бажання  виконати  завдання.  Це
сприяє  встановленню  між  дітьми  і  вихователем  ігрових  взаємин.   Коли
вихователь не зацікавлений грою діти  підкоряються  йому,  але  грають  без
емоційного піднесення.

      Прагнення перемогти (виграти) іноді спонукає дітей діяти, не рахуючись
з інтересами колективу.  Тому,  коли  організатор  неуважно  керуватиме  їх
іграми, в них розвиватимуться такі негативні  риси  характеру,  як  егоїзм,
нестриманість тощо.

      3.1. Інструктування дітей на початку гри.
      Педагог, організовуючи  гру  дітей,  докладно  пояснює  їм  її  зміст,
розподіляє  між  гравцями  ролі,  роздає  матеріали  гри.   Його   вказівки
визначають поведінку гравців протягом усієї гри.
      Отже, інструктаж перед  грою  має  велике  значення  для  встановлення
ігрових взаємин між дітьми: правильно розкривши  зміст  правил,  вихователь
тим самим  спрямовує  поведінку  гравців  у  потрібному  напрямі,  визначає
критерій вимог до них.
      Проте,  діти,  слухаючи  пояснення  гри  добре  запам”ятовують  ігрове
завдання і не завжди звертають  увагу  на  зміст  правил.  Це  видно  з  їх
відповідей під час повторення умов  гри.  Діти  докладно  пояснюють  ігрове
завдання, але не згадують про зміст правил. Вони запам”ятовують тільки  те,
що їм треба зробити в процесі гри, і не цікавляться, як слід поводитися під

Разместил: Гость Прочитано: 6390