 рентгенівські промені в терапевтичних дозах зумовлюють місцеві ушкодження —
опіки. Їх ступінь залежить від дози опромінення (Б.С. Віхрєєв, В.М.
Бурмістров, 1986):
І — еритематозний дерматит, який розвивається після місцевого опромінення
дозою в 800—1200 рад. Гостре запалення виникає через 2—3 тиж після
опромінення, супроводжується болем, випадінням волосся і пігментацією.
Загоюється з повним відновленням епітелію за 2—3 тиж;
II — бульозний дерматит, який розпочинається через тиждень після
опромінення дозою до 2000 рад. Некроз поширюється на всю товщу шкіри
(епітелій та дерму). Перебіг має повільний, загоєння відбувається протягом
1, 5—2 міс з утворенням шрамів та епіляцією і пігментацією шкіри. Часто
супроводжується загальною реакцією (слабкість, лихоманка, головний біль,
диспептичні явища);
III — гангренозний дерматит, виникає при дозі, що перевищує 2000 рад.
Місцеві порушення проявляються через кілька годин. З'являються еритема та
набряк шкіри, які тривають 2—3 доби, а через тиждень настає некроз усієї
шкіри і підлеглих тканин. Часто супроводжується променевою хворобою. Має
дуже повільний перебіг, на місці опіку утворюються хронічні виразки та
нестабільні шрами. Спостерігається тенденція до малігнізації.
Крім гострих променевих опіків, іноді спостерігається хронічний опіковий
дерматит рук. Частіше це буває у рентгенологів.
Під час вибуху атомної бомби поряд із загальними та місцевими
радіаційними ураженнями спостерігаються так звані профільні опіки відкритих
частин шкіри (обличчя, шия, руки) світловими, тепловими та
ультрафіолетовими променями. Ці опіки можуть займати величезну питому вагу
в складі комбінованих уражень (до 80 %). Їх клініка та лікування принципово
нічим не відрізняються від таких при звичайних термічних опіках.
Лікування радіаційних опіків І—II ступеня полягає в призначенні місцевих
консервативних заходів: накладанні пов'язок з антисептичними речовинами
після обробки опікової поверхні (обмивання стерильними розчинами —
ізотонічним натрію хлориду чи 0, 25 — 0, 5 % аміаку, зрізування пухирів та
висушування поверхні).
При глибоких опіках застосовують оперативне лікування (некротомія,
некректомія, пластика дефектів після очищення рани). Поряд із місцевими
заходами призначають загальнозміцнювальну терапію, дезінтоксикаційні,
імуностимулюючі засоби, симптоматичне лікування, спрямовані на ліквідацію
променевої хвороби, а також можливих ускладнень.
VIII. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.
1. Черенько М. П., Ваврик Ж. М. "Загальна хірургія з анестезіологією,
основами реаніматології та догляду за хворими". –К.: Здоров’я, 1999. –616
с.
2. Трубніков В. П. "Військово – польова хірургія. Практичні заняття".
[Навчальний посібник для мед. вузів], -Х.: Основа 1995. –376 с.
3. Гостищев В. К. "Общая хирургия": Учебник. –М.: Медицина 1993 576 с. ил.
| Разместил: Гость Прочитано: 7106 | |  |
|
Пульмонология
